Фторхінолони чинять бактерицидну дію, що залежить від концентрації, завдяки пригніченню активності ДНК-гірази та топоізомерази — ферментів, необхідних для реплікації ДНК бактерій.
На основі протимікробного спектра та фармакологічних властивостей фторхінолони поділяють на 2 групи:
Старіша група: ципрофлоксацин, норфлоксацин та офлоксацин
Новіша група: делафлоксацин, геміфлоксацин, левофлоксацин і моксифлоксацин
Багато новіших фторхінолонів були відкликані з ринку Сполучених Штатів Америки через токсичність при системному застосуванні. До них належать тровафлоксацин (унаслідок гострого токсичного впливу на печінку), гатифлоксацин (унаслідок гіпоглікемії та гіперглікемії; він все ще доступний у Сполучених Штатах Америки як офтальмологічний препарат), грепафлоксацин (через кардіотоксичність), темафлоксацин (унаслідок гострої ниркової недостатності, гепатотоксичності, гемолітичної анемії, коагулопатії та гіпоглікемії), а також ломефлоксацин, спарфлоксацин і еноксацин.
Фторхінолони
Фторхінолон | Шлях уведення* |
|---|---|
Ципрофлоксацин | Перорально або парентерально |
Делафлоксацин | Перорально або парентерально |
Геміфлоксацин | Пероральний |
Левофлоксацин | Перорально або парентерально |
Моксифлоксацин | Перорально або парентерально |
Норфлоксацин | Пероральний |
Офлоксацин | Перорально або парентерально |
* Декілька фторхінолонів також доступні у вигляді вушних та офтальмологічних лікарських форм. | |
Фармакокінетика фторхінолонів
Всмоктування після перорального прийому зменшується в разі одночасного застосування полівалентних катіонів (алюміній, магній, кальцій, цинк і препарати заліза). Після перорального та парентерального застосування фторхінолони широко розподіляються в більшості позаклітинних і внутрішньоклітинних рідин і концентруються в передміхуровій залозі, легенях і жовчі.
Більшість фторхінолонів метаболізуються в печінці та виділяються із сечею, досягаючи високих рівнів у сечі. Моксифлоксацин виводиться переважно із жовчю.
Показання до застосування фторхінолонів
Фторхінолони активні проти таких мікроорганізмів:
Види Mycoplasma
Види Chlamydia
Види Chlamydophila
Види Legionella
Enterobacterales (раніше Enterobacteriaceae)
Pseudomonas aeruginosa (особливо ципрофлоксацин)
Деякі атипові мікобактерії
Деякі чутливі до метициліну стафілококи
Нозокоміальні метицилін-резистентні стафілококи (MRSA) зазвичай є резистентними до цих лікарських засобів. Старіші фторхінолони малоефективні стосовно стрептококів і анаеробів. Новіші фторхінолони мають достовірну активністю проти стрептококів (у тому числі Streptococcus pneumoniae зі зниженою чутливістю до пеніциліну) та деяких анаеробів; зокрема, моксифлоксацин активний проти більшості клінічно значущих анаеробів.
Делафлоксацин, найновіший фторхінолон, є фторхінолоном із найширшим спектром дії, і він активний проти таких мікроорганізмів:
Грамнегативні бактерії, у тому числі Pseudomonas aeruginosa
Грампозитивні бактерії, у тому числі MRSA, а також атипові патогенні мікроорганізми дихальних шляхів
Оскільки застосування фторхінолонів збільшується, серед видів Enterobacterales, P. aeruginosa, S. pneumoniae та Neisseria розвивається резистентність до цих лікарських засобів, особливо до старіших фторхінолонів. Однак фторхінолони мають багато клінічних показань до застосування (див. таблицю Деякі аспекти клінічного застосування фторхінолонів).
Застосування фторхінолонів для емпіричного лікування гонореї більше не рекомендується внаслідок підвищення резистентності до них в усьому світі. Однак разова доза ципрофлоксацину є високоефективною для лікування гонококових інфекцій, спричинених штамами N. gonorrhoeae, чутливими до цього антибіотику.
Деякі аспекти клінічного застосування фторхінолонів
Фторхінолон | Застосування | Коментарі |
|---|---|---|
Фторхінолони, крім моксифлоксацину | Інфекції сечовивідних шляхів, коли резистентність Escherichia coli до триметоприму/сульфаметоксазолу становить > 15 % | Спостерігається підвищення резистентності E. coli в деяких громадах |
Фторхінолони | Бактеріальний простатит | — |
— | ||
Зазвичай ефективні | ||
Інфекційна діарея | Ефективні проти більшості бактеріальних збудників (види Campylobacter, сальмонел, шигел, вібріонів, Yersinia enterocolitica); однак спостерігається підвищення резистентності Campylobacter jejuni в деяких регіонах Не застосовують для лікування інфекцій, зумовлених E. coli О157:H7 або іншими ентерогеморагічними E. coli Неефективні проти Clostridioides difficile (раніше Clostridium difficile) | |
Офлоксацин | 7-денний курс | |
Новіші фторхінолони (делафлоксацин, геміфлоксацин, левофлоксацин, моксифлоксацин) | Не є препаратами першого лінії, оскільки перевага віддається іншим лікарським препаратам | |
Препарати вибору (або азитроміцин) | ||
Ципрофлоксацин | Може використовуватися емпірично (на додаток до антистафілококового покриття) на основі місцевої антибіограми, оскільки він ефективний проти Pseudomonas aeruginosa Якщо є занепокоєння щодо мультирезистентності, може використовуватися з іншим антибіотиком проти синьогнійної палички | |
Довготривале пероральне лікування остеомієліту, викликаного чутливими бактеріями | Оскільки фторхінолони мають високу біодоступність після перорального прийому та добре проникають у кістки, вони є ефективними при остеомієліті | |
— | ||
Широко застосовувалися протягом 2001 року після біотерористичної атаки в Сполучених Штатах Америки |
Протипоказання до застосування фторхінолонів
Є такі протипоказання:
Попередня алергічна реакція на лікарські препарати
Певні розлади, що зумовлюють схильність до аритмій (наприклад, подовження інтервалу QT, гіпокаліємія або гіпомагніємія, значуща брадикардія)
Застосування лікарських препаратів, що подовжують інтервал QT або спричиняють брадикардію (наприклад, метоклопрамід, цизаприд, еритроміцин, кларитроміцин, антиаритмічні препарати класу Ia та III, трициклічні антидепресанти)
Делафлоксацин, очевидно, не спричиняє значного подовження інтервалу QT.
Традиційно фторхінолони були протипоказані дітям, оскільки вони можуть спричинити ураження хрящової тканини, якщо відкриті зони росту. Однак багато експертів, в тому числі Американська академія педіатрії (AAP), ставлять під сумнів правильність такої думки через слабкі докази та рекомендують призначати фторхінолони як антибіотики другої лінії та обмежувати їх застосування певними специфічними ситуаціями, коли немає інших розумних альтернатив, включаючи інфекції, викликані P. aeruginosa, у пацієнтів із кістозним фіброзом, профілактику й лікування бактеріальних інфекцій у пацієнтів з ослабленим імунітетом, мультирезистентних бактеріальних інфекцій, що загрожують життю, у новонароджених і немовлят, а також інфекцій шлунково-кишкового тракту, викликаних сальмонелами або шигелами.
Довідковий матеріал щодо протипоказань
1. Jackson MA, Schutze GE; COMMITTEE ON INFECTIOUS DISEASES. The Use of Systemic and Topical Fluoroquinolones. Pediatrics. 2016;138(5):e20162706. doi:10.1542/peds.2016-2706
Застосування фторхінолонів під час вагітності та годування грудьми
Дослідження впливу фторхінолонів на репродуктивну функцію тварин продемонстрували наявність певного ризику. Дані, пов’язані з вагітністю в людей, обмежені. Фторхінолони слід застосовувати під час вагітності лише тоді, коли клінічна користь перевищує ризик, а безпечніша альтернатива відсутня.
Фторхінолони проникають у грудне молоко. Застосування під час годування грудьми не рекомендується.
Побічні ефекти фторхінолонів
У фторхінолонів є попередження в рамці, оскільки їх застосування було пов'язано з інвалідизуючими та потенційно незворотними серйозними побічними реакціями, які виникали разом. Серед них:
Тендинопатія, у тому числі розрив ахілового сухожилка, може виникати навіть після короткотривалого застосування фторхінолонів.
Незабаром після застосування фторхінолону може виникати периферійна нейропатія, яка може бути незворотною. У разі появи симптомів (наприклад, біль, печіння, поколювання, оніміння, слабкість, зміни чутливості) застосування фторхінолону слід припинити, щоб запобігти незворотному ураженню.
Побічні ефекти з боку центральної нервової системи (ЦНС) включають судоми, підвищення внутрішньочерепного тиску (включаючи псевдопухлину головного мозку) і токсичний психоз. Інші побічні ефекти з боку ЦНС включають нервозність, тривожність, збудження, безсоння, кошмари, запаморочення, зміну настрою, параною, сплутаність свідомості, тремор, галюцинації та депресію. Судоми спостерігаються рідко, проте фторхінолони не можна застосовувати в пацієнтів із розладами ЦНС.
У пацієнтів з міастенією може посилюватися м'язова слабкість, тому таким пацієнтам слід уникати застосування фторхінолонів.
Інші побічні ефекти
Побічні ефекти з боку верхніх відділів шлунково-кишкового тракту виникають у близько 5 % пацієнтів унаслідок прямого подразнення шлунково-кишкового тракту.
Може виникати гіпоглікемія, особливо при поєднанні фторхінолонів з гіпоглікемічними препаратами.
Можливе подовження інтервалу QT, що потенційно може призвести до шлуночкової аритмії та раптової серцевої смерті.
Можуть виникати аневризма та розшарування аорти з потенційно підвищеним ризиком у пацієнтів із факторами ризику аневризми аорти (наприклад, синдром Марфана) або відомою аневризмою аорти.
Застосування фторхінолонів часто супроводжується діареєю, асоційованою з Clostridioides (раніше Clostridium) difficile (псевдомембранозний коліт), особливо зумовленою гіпервірулентним риботипом 027 C. difficile.
Після першої дози або наступних доз можуть виникати реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції). При перших ознаках висипу, жовтяниці або будь-яких ознак гіперчутливості застосування фторхінолонів слід припинити.
Може виникати гепатотоксичність. У разі виникнення гепатиту застосування фторхінолонів слід негайно припинити.
Може виникати фоточутливість, призводячи до ненормально перебільшеної реакції на сонячні опіки. Пацієнтам, які приймають фторхінолони, слід уникати надмірного ультрафіолетового опромінення.
Діарея, лейкопенія, анемія та фотосенсибілізація є нечастими явищами. Висипання виникають нечасто, за винятком випадків застосування геміфлоксацину протягом > 1 тижня, і частіше спостерігаються в жінок віком < 40 років. Нефротоксичність спостерігається рідко.
Міркування щодо дозування фторхінолонів
У пацієнтів із нирковою недостатністю потрібно знижувати дозу, за винятком моксифлоксацину. Зазвичай старіші фторхінолони призначають двічі на добу; новіші фторхінолони та препарати ципрофлоксацину пролонгованої дії застосовують один раз на добу.
Ципрофлоксацин підвищує рівень теофіліну, що іноді призводить до побічних ефектів, пов'язаних із теофіліном.
