Макроліди

Макроліди відносно погано всмоктуються після перорального прийому. Фідаксоміцин мінімально всмоктується та діє тільки в шлунково-кишковому тракті на місцевому рівні. Їжа так впливає на всмоктування макролідів:

• Для кларитроміцину пролонгованої дії — збільшує всмоктування

• Для таблеток негайного вивільнення або суспензії кларитроміцину — не впливає

• Для капсул азитроміцину й еритроміцину (у тому числі форми з основою та стеаратом) — зменшує всмоктування

• Для фідаксоміцину — мінімальний ефект

Після всмоктування макроліди добре розподіляються в біологічних рідинах, за винятком спинномозкової рідини, і накопичуються в фагоцитах. Виділення відбувається переважно із жовчю.

Макроліди (за винятком фідаксоміцину) є активними проти наступних мікроорганізмів:

• Аеробні й анаеробні грампозитивні коки, за винятком більшості ентерококів, багатьох штамів Staphylococcus aureus (особливо метицилін-резистентних штамів), а також деяких штамів Streptococcus pneumoniae та S. pyogenes

• Mycoplasma pneumoniae

• Chlamydia trachomatis

• Chlamydophila pneumoniae

• Види Legionella

• Corynebacterium diphtheriae

• Види Campylobacter

• Treponema pallidum

• Cutibacterium acnes (раніше Propionibacterium acnes)

• Borrelia burgdorferi

Bacteroides fragilis резистентні до цих лікарських засобів. Кларитроміцин та азитроміцин мають підвищену активність проти Haemophilus influenzae та активність проти комплексу Mycobacterium avium.

Макроліди вважаються антибіотиками вибору проти стрептококів групи А та лікування пневмококових інфекцій, якщо пеніцилін застосовувати не можна. Однак пневмококи зі зниженою чутливістю до пеніциліну часто є резистентними до макролідів, при цьому резистентність S. pyogenes до макролідів є різною в усьому світі. Оскільки макроліди активні проти атипових патогенних мікроорганізмів дихальних шляхів, вони часто застосовуються емпірично для лікування інфекцій нижніх дихальних шляхів, проте для охоплення резистентних до макролідів пневмококів часто необхідний інший антибіотик. Макроліди мають інші клінічні показання до застосування (див. таблицю Деякі аспекти клінічного застосування макролідів). Макроліди не застосовують для лікування менінгіту.

Фідаксоміцин має мінімальну активність проти грамнегативних бактерій або взагалі неактивний стосовно них, але діє бактерицидно на Clostridioides difficile (раніше Clostridium difficile). Він використовується виключно для лікування інфекції, викликаної C. difficile, оскільки системна абсорбція мінімальна.

Макроліди протипоказані пацієнтам, в яких була на них алергічна реакція.

Одночасне застосування макролідів з астемізолом, цизапридом, пімозидом або терфенадином протипоказане, оскільки в разі застосування цих лікарських препаратів із кларитроміцином чи еритроміцином можуть виникати потенційно смертельні серцеві аритмії (наприклад, подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків, піруетна тахікардія). Цей ефект, найімовірніше, зумовлений пригніченням метаболізму цих лікарських препаратів еритроміцином і кларитроміцином.

Клінічний калькулятор

Корекція інтервалу QT (ЕКГ)

Дослідження впливу еритроміцину або азитроміцину на репродуктивну функцію тварин не виявили ризиків для плода. Після застосування еритроміцину на ранніх термінах вагітності спостерігалася більша частота вад розвитку серцево-судинної системи, ніж після застосування пеніциліну, однак в інших дослідженнях цей підвищений ризик не спостерігався. Еритроміцин вважається безпечнішим, ніж азитроміцин, оскільки його клінічне застосування було набагато ширшим.

Дослідження впливу кларитроміцину на репродуктивну функцію тварин продемонстрували наявність певного ризику. Кларитроміцин не слід застосовувати у вагітних жінок, за винятком випадків, коли немає альтернативної терапії.

Еритроміцин вважається сумісним із грудним вигодовуванням. Безпечність інших макролідів під час годування грудьми невідома.

Наявні дослідження фідаксоміцину на тваринах не виявили ознак тератогенності. Фідаксоміцин має мінімальну системну абсорбцію, тому ризик побічної дії на плід або немовля на грудному вигодовуванні має бути відносно низьким.

Основними проблемами, пов’язаними із застосування макролідів, є такі:

• Розлади з боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ) (в основному в разі застосування еритроміцину)

• Подовження інтервалу QT

• Пригнічення метаболізму в печінці, що призводить до численних взаємодій між лікарськими засобами

Еритроміцин зазвичай спричиняє дозозалежні розлади з боку ШКТ, у тому числі нудоту, блювання, спазми в животі та діарею; такі порушення спостерігаються рідше в разі застосування кларитроміцину й азитроміцину. Прийом лікарського препарату разом з їжею може допомогти зменшити розлади з боку ШКТ. Еритроміцин може спричиняти дозозалежний дзвін у вухах, запаморочення та зворотну втрату слуху. Холестатична жовтяниця найчастіше спостерігається під час застосування естолату еритроміцину. Зазвичай жовтяниця виникає через 10 днів застосування, переважно в дорослих, але може виникати швидше, якщо еритроміцин застосовувався раніше. Еритроміцин не вводять внутрішньом'язово, оскільки це може спричинити сильний біль. У разі внутрішньовенного введення він може спричинити флебіт або біль. Реакції гіперчутливості спостерігаються рідко.

Слід уникати застосування еритроміцину у новонароджених за виключенням випадків відсутності інших варіантів через ризик розвитку гіпертрофічного пілоростенозу немовлят. Цей ризик є меншим при застосуванні інших макролідів.

Еритроміцин спричиняє подовження інтервалу QT та збільшує схильність до шлуночкової тахіаритмії, особливо в жінок, у пацієнтів із подовженням інтервалу QT або порушеннями обміну електролітів, а також у пацієнтів, які застосовують інший лікарський препарат, що може подовжувати інтервал QT.

Кларитроміцин та азитроміцин також можуть спричиняти подовження інтервалу QT, але з меншою ймовірністю можуть викликати аритмії.

При застосуванні фідаксоміцину не повідомлялося про жовтяницю та аритмію. Через мінімальну системну абсорбцію існує дуже мала ймовірність токсичності для будь-якої іншої системи органів за межами шлунково-кишкового тракту.

Коригувати дозу азитроміцину в разі ниркової недостатності не потрібно.

Еритроміцин та, певною мірою, кларитроміцин взаємодіють із багатьма лікарськими препаратами, тому що вони пригнічують печінковий метаболізм через систему цитохрому P-450 (CYP450). Азитроміцин має найменшу ймовірність взаємодії з іншими лікарськими засобами.

Взаємодія може відбуватися в разі одночасного застосування еритроміцину або кларитроміцину з такими лікарськими засобами:

• Варфарин: більше підвищення протромбінового часу/міжнародного нормалізованого відношення (ПЧ/МНВ)

• Ловастатин і симвастатин: рабдоміоліз

• Мідазолам і тріазолам: сонливість

• Теофілін: нудота, блювання та судоми

• Такролімус, циклоспорин і алкалоїди ріжків: підвищення рівнів цих лікарських препаратів у сироватці крові

Фідаксоміцин не має клінічно значущих взаємодій із лікарськими препаратами, які часто призначаються.