Пеніциліни

1. 1. Центри з контролю та профілактики захворювань (CDC): Inadvertent use of Bicillin C-R to treat syphilis infection—Los Angeles, California, 1999-2004. MMWR Morb Mortal Wkly Rep 54(9):217–219, 2005

Пеніцилін G-подібні антибіотики (у тому числі пеніцилін V) здебільшого застосовують проти таких мікроорганізмів:

• Грампозитивні бактерії

• Деякі грамнегативні коки (наприклад, менінгококи)

Незначна кількість грамнегативних бацил також чутлива до високих парентеральних доз пеніциліну G. Більшість стафілококів, більшість штамів Neisseria gonorrhoeae, багато анаеробних грамнегативних бацил і приблизно 30 % Haemophilus influenzae є резистентними.

Пеніцилін G є препаратом вибору для лікування сифілісу, певних клостридіальних інфекцій і (разом із гентаміцином) ендокардиту, зумовленого чутливими ентерококами. Пеніцилін G або цефтріаксон рекомендовані для лікування стрептококового ендокардиту.

Бензатин-пеніцилін G є лікарською формою тривалої дії (лише для в/м застосування):

• Чистий бензатин-пеніцилін

• Суміш рівних кількостей бензатин- та прокаїн-пеніциліну G

• Суміш 3:1 — 0,9 мільйона одиниць бензатин- та 0,3 мільйона одиниць прокаїн-пеніциліну G

Із 3 препаратів лише чистий бензатин-пеніцилін рекомендують застосовувати для лікування сифілісу та профілактики ревматичної гарячки. Чистий бензатин-пеніцилін і суміш рівних кількостей показані для лікування інфекцій верхніх дихальних шляхів, а також інфекцій шкіри та м’яких тканин, зумовлених чутливими стрептококами.

Амоксицилін та ампіцилін є більш активними проти наступних мікроорганізмів:

• Ентерококи

• Деякі грамнегативні бацили, такі як H. influenzae, E. coli та Proteus mirabilis, які не виробляють бета-лактамазу; види Salmonella і Shigella

Додавання інгібітора бета-лактамази (клавуланат або сульбактам) дає змогу застосовувати ці лікарські засоби проти стафілококів, чутливих до метициліну, H. influenzae, Moraxella catarrhalis, видів Bacteroides, E. coli та K. pneumoniae.

Пеніциліни, резистентні до пеніцилінази (диклоксацилін, нафцилін, клоксацилін, флуклоксацилін і оксацилін) в основному застосовуються проти

• Чутливих до метициліну Staphylococcus aureus, що виробляють пеніциліназу

Ці антибіотики також застосовують для лікування інфекцій, зумовлених деякими видами Streptococcus pneumoniae, стрептококами групи А та чутливими до метициліну коагулазо-негативними стафілококами.

Піперацилін/тазобактам мають активність проти наступних мікроорганізмів:

• Бактерії, чутливі до ампіциліну

• Деякі штами Enterobacter і види Serratia

• Багато штамів P. aeruginosa

Додавання інгібітора бета-лактамази посилює активність проти чутливих до метициліну S. aureus, E. coli, K. pneumoniae, H. influenzae, що виробляють бета-лактамазу, та грамнегативних анаеробних бацил, але не проти грамнегативних бацил, які виробляють бета-лактамазу AmpC або KPC, і лише частково пригнічує ESBL, яку виробляють деякі штами K. pneumoniae, E. coli та інші Enterobacterales. Пеніциліни широкого спектра дії діють синергічно з аміноглікозидами, і їх зазвичай застосовують разом із цим класом лікарських засобів для лікування інфекцій, зумовлених P. aeruginosa.

Більшість побічних ефектів — це реакції гіперчутливості:

• Реакції негайного типу: анафілаксія (яка може призвести до смерті протягом декількох хвилин), кропив’янка й ангіоневротичний набряк (в 1–5 випадках на 10 000 ін’єкцій) та смерть (приблизно 0,3/10 000 ін’єкцій)

• Відстрочені реакції: сироваткова хвороба, висипання (наприклад, макулярні, папульозні, кореподібні) та ексфоліативний дерматит (що зазвичай виникає через 7–10 днів терапії)

Більшість пацієнтів, які повідомляють про алергічну реакцію на пеніцилін, не реагують на подальше застосування пеніциліну. Ризик виникнення алергічної реакції приблизно в 10 разів вищий, ніж ризик у пацієнтів, які раніше мали алергічні реакції, хоча загалом він невеликий. Багато пацієнтів повідомляють про побічні реакції на пеніцилін, які не є насправді алергічними (наприклад, побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту, неспецифічні симптоми).

Якщо в пацієнта в анамнезі є нечіткі чи непостійні дані щодо алергії на пеніцилін, і застосування альтернативних антибіотиків не є ефективним або зручним, можна провести шкірні проби. Пацієнтам із позитивним результатом шкірної проби можна проводити десенсибілізацію, якщо немає альтернативи антибіотикам типу пеніциліну. Однак пацієнтам з анафілаксією до пеніциліну в анамнезі не слід призначати інші пеніциліни або бета-лактамні антибіотики з подібними бічними ланцюгами (у тому числі для шкірних проб), за винятком дуже рідкісних обставин, коли не вдається знайти замінник, і тоді антибіотик можна вводити під наглядом у контрольованому середовищі. У такому разі необхідні спеціальні запобіжні заходи та режими десенсибілізації.

Висипання частіше виникають у разі застосування ампіциліну й амоксициліну, ніж у разі застосування інших пеніцилінів. У пацієнтів з інфекційним мононуклеозом часто виникають неалергічні висипання, зазвичай макулопапульозні, що з’являються через 4–7 днів лікування.

Пеніциліни також можуть спричиняти

• Токсичний вплив на центральну нервову систему (наприклад, судоми) в разі застосування високих доз, особливо в пацієнтів із нирковою недостатністю

• Нефрит

• Діарея, зумовлена Clostridioides (раніше Clostridium) difficile (псевдомембранозний коліт)

• Гемолітична анемія з позитивним результатом проби Кумбса

• Лейкопенія

• Тромбоцитопенія

Лейкопенія найчастіше виникає в разі застосування нафциліну. Будь-який пеніцилін, який використовується у дуже високих дозах внутрішньовенно, може негативно впливати на функцію тромбоцитів і викликати кровотечу.

До інших побічних ефектів належить біль у місці в/м ін’єкцій, тромбофлебіт при багаторазовому застосуванні в одній і тій самій ділянці для в/в ін’єкцій, а також, у разі застосування пероральних лікарських форм, розлади з боку шлунково-кишкового тракту.