Рифаміцини

Добре всмоктуються після перорального застосування, широко розподіляються в тканинах організму та біологічних рідинах, у тому числі в спинномозковій рідині.

Рифампін накопичується в поліморфноядерних гранулоцитах і макрофагах, що полегшує видалення бактерій з абсцесів. Він метаболізується в печінці, виводиться із жовчю та набагато менше із сечею.

Рифампін активний проти таких мікроорганізмів:

• Більшість грампозитивних і деякі грамнегативні бактерії

• Види Mycobacterium

Резистентність розвивається швидко, тому рифампін рідко застосовують окремо. Рифампін застосовується з іншими антибіотиками для лікування таких захворювань:

• Туберкульоз

• Атипова мікобактеріальна інфекція (рифампін активний проти багатьох нетуберкульозних мікобактерій, але мікобактерії, що швидко розмножуються, такі як Mycobacterium fortuitum, M. chelonae або M. abscessus, є природно резистентними)

• Лепра (з дапсоном, із клофазиміном або без нього)

• Стафілококові інфекції, у тому числі остеомієліт, ендокардит штучного клапана серця й інфекції із залученням сторонніх тіл, таких як протези суглобів (з іншими антибіотиками проти стафілококів);

• Інфекції, зумовлені Legionella (дані попередніх досліджень демонструють кращі результати для рифампіну в разі його застосування з еритроміцином; застосування рифампіну з азитроміцином або фторхінолоном не має переваг)

• Пневмококовий менінгіт, якщо мікроорганізми чутливі до рифампіну (з ванкоміцином, з цефтріаксоном або цефотаксимом або без них, за наявності цефтріаксон- або цефотаксим-резистентних мікроорганізмів [мінімальна інгібуюча концентрація > 4 мкг/мл]) або за умов затримки очікуваної клінічної або мікробіологічної відповіді

Рифампін можна застосовувати окремо для профілактики після тісного контакту з пацієнтом із менінгококовим менінгітом або менінгітом, викликаним Haemophilus influenzae типу b.

Рифабутин і рифампін однаково ефективні для лікування туберкульозу у ВІЛ-позитивних і ВІЛ-негативних пацієнтів. Однак якщо пацієнти отримують антиретровірусну терапію (АРТ), перевагу віддають рифабутину, оскільки він з меншою ймовірністю індукує метаболічні ферменти цитохрому P-450, які знижують рівень інгібіторів протеази та ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази в сироватці крові.

Рифампіну слід віддавати перевагу порівняно з рифабутином у разі лікування захворювання легень, зумовленого комплексом Mycobacterium avium (MAC), за винятком випадків, коли пацієнти отримують АРТ; тоді можна застосовувати рифабутин. Однак рифабутин є кращим варіантом порівняно з рифампіном для лікування дисемінованих MAC-інфекцій унаслідок своєї вищої активності in vitro та меншої здатності до взаємодії з лікарськими препаратами.

Рифапентин застосовують для лікування туберкульозу легень та латентного туберкульозу.

Рифампін і рифабутин протипоказані пацієнтам, в яких була на них алергічна реакція.

У деяких дослідженнях впливу рифабутину на репродуктивну функцію тварин спостерігалися побічні ефекти, якщо рівні лікарського засобу були вищими, ніж ті, що зазвичай досягаються в людей. Належні та добре контрольовані дослідження з участю вагітних жінок або жінок, які годують грудьми, не проводилися. Безпечність під час годування грудьми невідома.

Дослідження впливу рифампіну або рифапентину на репродуктивну функцію тварин демонструють певний ризик (тобто тератогенність) за наявності рівнів лікарського препарату, які є меншими або дорівнюють тим, що зазвичай досягаються в людей. Належні та добре контрольовані дослідження впливу кожного з цих лікарських препаратів за участю вагітних жінок не проводилися.

Через потенційну онкогенність, продемонстровану в дослідженнях на тваринах, виробник не рекомендує застосовувати рифампін під час годування грудьми. Однак Центри з контролю та профілактики захворювань (CDC) не вважають рифампін протипоказанням для годування грудьми. Рішення про припинення грудного вигодовування або припинення застосування лікарського препарату слід ухвалювати залежно від важливості цього препарату для матері.

До побічних ефектів рифаміцинів належать:

• Гепатит (найсерйозніший)

• Розлади з боку шлунково-кишкового тракту

• Вплив на центральну нервову систему

• Мієлосупресія

Гепатит виникає набагато частіше, коли одночасно з рифампіном застосовують ізоніазид або піразинамід. Протягом першого тижня терапії рифампін може спричиняти тимчасове підвищення рівня некон'югованого білірубіну в сироватці крові, що є результатом конкуренції між рифампіном і білірубіном під час їх виділення і самостійно не є показанням для переривання лікування.

До ефектів із боку центральної нервової системи можуть належати головний біль, сонливість, атаксія та сплутаність свідомості. Висипання, гарячка, лейкопенія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, гострий тубулярний некроз, ниркова недостатність та інтерстиціальний нефрит зазвичай вважаються реакціями гіперчутливості та виникають у разі періодичної терапії або відновлення лікування після припинення щоденного застосування лікарського засобу; вони зникають після припинення лікування рифампіном.

Рифабутин може викликати дозозалежний односторонній або двосторонній увеїт.

Менш серйозні побічні ефекти спостерігаються часто; до них належать печія, нудота, блювання та діарея. Рифампін, рифабутин і рифапентин можуть спричиняти тимчасову зміну кольору сечі, слини, поту, харкотиння та сліз на червоно-оранжевий. М'які контактні лінзи можуть незворотно змінити колір.

Якщо в пацієнтів є захворювання печінки, печінкові тести слід проводити до початку терапії рифампіном та кожні 2–4 тижні під час терапії, або необхідно застосовувати альтернативний лікарський препарат. Коригувати дозу в разі ниркової недостатності не потрібно.

Рифампін взаємодіє з багатьма лікарськими препаратами, тому що він є потужним індуктором мікросомальних ферментів цитохрому P-450 (CYP450) в печінці. Рифампін прискорює виведення й цим може знизити ефективність таких лікарських препаратів: інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, атоваквон, барбітурати, бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, хлорамфенікол, кларитроміцин, пероральні та системні гормональні контрацептиви, кортикостероїди, циклоспорин, дапсон, дигоксин, доксициклін, флуконазол, галоперидол, ітраконазол, кетоконазол, ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази делавірдин та невірапін, опіоїдні анальгетики, фенітоїн, інгібітори протеаз, хінідин, препарати сульфонілсечовини, такролімус, теофілін, тироксин, токаїнід, трициклічні антидепресанти, вориконазол, варфарин та зидовудин. Для підтримки оптимального терапевтичного ефекту цих лікарських препаратів лікарям, можливо, доведеться коригувати їхню дозу на початку або під час припинення застосування рифампіну.

І навпаки, інгібітори протеаз, а також інші лікарські препарати (наприклад, азоли, макролід кларитроміцин, ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази) пригнічують ферменти CYP450 і підвищують рівні рифаміцинів, що потенційно збільшує частоту токсичних реакцій. Наприклад, увеїт частіше виникає в разі застосування рифабутину з кларитроміцином або азолами.