Тетрацикліни

Приблизно від 60 до 80 % тетрацикліну та ≥ 90 % доксицикліну та міноцикліну всмоктуються після перорального прийому. Однак всмоктування знижується за наявності катіонів металів (наприклад, алюмінію, кальцію, магнію, заліза), тому тетрацикліни не можна приймати разом із препаратами, що містять ці речовини (наприклад, антациди, багато вітамінів і мінеральних добавок). Тетрациклін та омадациклін слід приймати натще, запиваючи великою кількістю води. Їжа також зменшує всмоктування інших тетрациклінів, але цей ефект менш значущий для доксицикліну та міноцикліну.

Тетрацикліни проникають у більшість тканин організму й біологічних рідин. Усі вони концентруються в жовчі за відсутності обструкції жовчних шляхів. Однак рівні в спинномозковій рідині не завжди є терапевтичними. Міноциклін — це єдиний тетрациклін, який досягає високих концентрацій у сльозах і слині.

Тетрациклін і міноциклін виводяться переважно із сечею. Доксициклін, еравациклін і омадациклін виділяються переважно через шлунково-кишковий тракт.

Тетрацикліни є активними проти інфекцій, зумовлених такими збудниками:

• Рикетсії

• Спірохети (наприклад, Treponema pallidum, Borrelia burgdorferi)

• Helicobacter pylori

• Види Vibrio

• Yersinia pestis

• Francisella tularensis

• Види Brucella

• Bacillus anthracis

• Plasmodium vivax

• Plasmodium falciparum

• Види Mycoplasma

• Chlamydia та види Chlamydophila

• Деякі метицилін-резистентні Staphylococcus aureus

Приблизно 5–10 % штамів пневмококів і багато штамів бета-гемолітичних стрептококів групи A, багато грамнегативних уропатогенних бацил і гонококів, що виробляють пеніциліназу, є резистентними до цих лікарських засобів.

Тетрацикліни є взаємозамінними для більшості показань, хоча міноциклін найбільше досліджений для лікування інфекцій, зумовлених метицилін-резистентними S. aureus.

Зазвичай доксицикліну віддають перевагу в усіх зазначених нижче випадках, тому що він краще переноситься й може застосовуватися двічі на добу:

• Інфекції, зумовлені рикетсіями або Anaplasma, Chlamydia, Chlamydophila, Ehrlichia, Mycoplasma або видами Vibrio

• Загострення хронічного бронхіту

• Хвороба Лайма

• Бруцельоз

• Сибірська виразка

• Чума

• Туляремія

• Пахова гранульома

• Сифіліс

• Профілактика малярії, спричиненої хлорохін-резистентними P. falciparum

Тетрацикліни протипоказані пацієнтам, в яких була на них алергічна реакція.

Застосування було обмежено у дітей віком < 8 років через загрозу забарвлення зубів, але цей ефект не був продемонстрований в клінічних дослідженнях із короткочасним застосуванням доксицикліну. Тому більшість експертів зараз вважають короткострокове (< 21 дня) застосування доксицикліну прийнятним для будь-якого віку (1). Дослідження за участю дітей віком < 8 років, які отримували короткий курс доксицикліну у разі підозри на плямисту гарячку Скелястих гір, не виявило жодних ознак забарвлення зубів або дефектів емалі порівняно з дітьми, які не отримували доксициклін (2, 3).

Застосування тетрациклінів уникали під час вагітності через ризик накопичення в кістках і зубах плода, однак короткі курси доксицикліну (≤ 10 днів), здається, не підвищують ризик зміни кольору зубів. Тим не менш, вагітним і годуючим жінкам слід уникати тетрациклінів, якщо доступні більш безпечні альтернативи.

Гепатотоксичність може виникати у вагітних жінок, особливо після в/в введення, а також у пацієнтів з азотемією або пієлонефритом. Застосування високих доз під час вагітності може призвести до жирової дегенерації печінки, яка може бути летальною.

Побічні ефекти тетрациклінів включають наступні:

• Розлади з боку шлунково-кишкового тракту

• Кандидоз

• Фотосенсибілізація

• Ефекти з боку кісток і зубів у дітей

• Жирова дегенерація печінки

• Порушення функцій вестибулярного апарату (для міноцикліну)

Усі тетрацикліни для перорального застосування спричиняють нудоту, блювання та діарею, а також можуть стати причиною кандидозної суперінфекції. Якщо їх не запивати водою, тетрацикліни можуть спричинити ерозії стравоходу.

Фотосенсибілізація, пов’язана з тетрациклінами, може проявлятися у вигляді посиленої реакції у вигляді сонячних опіків.

Вплив на кістки та зуби включає забарвлення зубів (не спостерігалося при короткочасному застосуванні доксицикліну, див. Протипоказання), гіпоплазію зубної емалі та аномальний ріст кісток у дітей віком < 8 років. У немовлят тетрацикліни можуть спричиняти ідіопатичну внутрішньочерепну гіпертензію та випинання тім’ячок.

Надмірні рівні тетрациклінів у крові внаслідок застосування високих доз або ниркової недостатності можуть призвести до летальної гострої жирової дегенерації печінки, особливо під час вагітності.

Застосування міноцикліну часто спричиняє порушення функцій вестибулярного апарату, що обмежує його застосування. Застосування міноцикліну пов'язане з розвитком аутоімунних розладів, таких як системний червоний вовчак та вузликовий поліартеріїт, які можуть бути зворотними. Міноциклін також може спричиняти медикаментозну реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), яка характеризується гарячкою, висипаннями, лімфаденопатією, гепатитом, атиповим лімфоцитозом, еозинофілією та тромбоцитопенією.

Тетрацикліни (за винятком доксицикліну) можуть посилювати азотемію, гіперфосфатемію та метаболічний ацидоз у пацієнтів з нирковою недостатністю. Незважаючи на те, що доксициклін має багато метаболічних властивостей, притаманних препаратам групи тетрацикліну, він зазвичай не призводить до токсичних концентрацій у крові через екстраренальний шлях виведення.

Таблетки тетрацикліну, термін придатності яких минув, можуть розпадатися й у разі прийому спричиняти синдром Фанконі. Пацієнтів слід проінструктувати щодо необхідності утилізувати антибіотики після закінчення їхнього терміну придатності.

Доксициклін, еравациклін і омадациклін виводяться переважно через шлунково-кишковий тракт і не потребують зниження дози в разі ниркової недостатності, тоді як тетрациклін і міноциклін потребують корекції дози в пацієнтів зі зниженою функцією нирок.

Тетрацикліни можуть знижувати ефективність пероральних контрацептивів і посилювати дію пероральних антикоагулянтів.