Сульфонаміди — це синтетичні бактеріостатичні антибіотики, які конкурентно пригнічують перетворення p-амінобензойної кислоти в дигідроптероат, який бактерії потребують для синтезу фолатів і синтезу пурину й ДНК. Люди не синтезують фолати, а отримують їх з харчовими продуктами, тому вплив на синтез ДНК є меншим.
До сульфаніламідів належать:
Мафенід
Сульфацетамід
Сульфадіазин
Сульфадоксин
Сульфаметізол
Сульфаметоксазол
Сульфаніламід
Сульфасалазин
Сульфізоксазол
Три сульфаніламіди — сульфізоксазол, сульфаметізол та сульфасалазин, доступні для перорального застосування у вигляді монотерапії. Сульфаметоксазол випускається разом із триметопримом (як TMP/SMX). Сульфадоксин у поєднанні з піриметаміном призначений для перорального застосування.
До сульфонамідів, які застосовують місцево, належать сульфадіазин срібла та крем мафеніду для лікування опіків, вагінальний крем і супозиторії сульфаніламіду, а також офтальмологічний сульфацетамід.
Резистентність
Резистентність до сульфонамідів спостерігається часто, а резистентність до одного сульфонаміду свідчить про резистентність до всіх.
Фармакокінетика сульфаніламідів
Більшість сульфонамідів легко всмоктуються перорально й після нанесення на опіки місцево. Сульфонаміди розподіляються по всьому організму. Вони метаболізуються переважно печінкою та виводяться нирками. Сульфаніламіди конкурують із ділянками зв'язування білірубіну на поверхні альбуміну.
Показання до застосування сульфонамідів
Сульфонаміди активні проти таких мікроорганізмів:
Широкий спектр грампозитивних і багато грамнегативних бактерій
Види Plasmodium і Toxoplasma
Сульфасалазин можна застосовувати перорально для лікування запальних захворювань кишечника.
Сульфаніламіди найчастіше застосовують з іншими антибіотиками (наприклад, для лікування нокардіозу, інфекцій сечовивідних шляхів і резистентної до хлорохіну тропічної малярії).
Сульфонаміди можна застосовувати місцево для лікування таких станів:
Протипоказання до застосування сульфонамідів
Сульфаніламіди протипоказані пацієнтам, в яких була на них алергічна реакція, або які страждають на порфірію.
Сульфонаміди не забезпечують ерадикації стрептококів групи А у пацієнтів із фарингітом, і їх не можна застосовувати для лікування фарингіту, зумовленого стрептококами групи А.
Застосування сульфаніламідів під час вагітності та грудного вигодовування
Докази щодо зв’язку між застосуванням сульфонамідів та вродженими вадами не однозначні. Дослідження впливу сульфонамідів на тваринах демонструють певний ризик, а належні дослідження з участю вагітних жінок не проводилися.
Застосування на пізніх термінах вагітності та в матерів, які годують грудьми, протипоказане, як і в пацієнтів віком < 2 місяців (за винятком допоміжної терапії в поєднанні з піриметаміном для лікування вродженого токсоплазмозу). У разі застосування на пізніх термінах вагітності або в новонароджених ці лікарські препарати підвищують рівень некон'югованого білірубіну в крові та збільшують ризик розвитку білірубінової енцефалопатії в плода або новонародженого.
Сульфонаміди проникають у грудне молоко.
Побічні ефекти сульфонамідів
Побічні ефекти сульфонамідів можуть спричинятися сульфонамідами для перорального й іноді для місцевого застосування; до таких ефектів належать:
Реакції гіперчутливості, такі як висипання, синдром Стівенса — Джонсона, васкуліт, сироваткова хвороба, медикаментозна гарячка, анафілаксія й ангіоневротичний набряк
Кристалурія, олігурія й анурія
Гематологічні реакції, такі як агранулоцитоз, тромбоцитопенія й, у пацієнтів із дефіцитом глюкози-6-фосфатдегідрогенази (Г6ФДГ), гемолітична анемія
Білірубінова енцефалопатія в новонароджених
Фотосенсибілізація
Неврологічні ефекти, такі як безсоння й головний біль
У пацієнтів, які застосовують сульфонаміди, можуть виникати гіпотиреоз, гепатит і активація латентного системного червоного вовчака. Ці лікарські препарати можуть спричиняти загострення порфірії.
Частота виникнення побічних ефектів для різних сульфонамідів відрізняється, але поширеною є перехресна чутливість.
Сульфасалазин може знижувати всмоктування фолату (фолієвої кислоти) в кишечнику. Отже, застосування цього лікарського препарату може спричинити дефіцит фолату в пацієнтів із запальним захворюванням кишечника, що також знижує всмоктування, особливо якщо надходження фолату із харчовими продуктами також є недостатнім.
Мафенід може спричиняти метаболічний ацидоз завдяки пригніченню карбоангідрази.
Міркування щодо дозування сульфонамідів
Щоб запобігти кристалурії, лікарі повинні забезпечувати достатнє споживання рідини пацієнтами (для виділення сечі в об’ємі від 1200 до 1500 мл/добу). Сульфонаміди можна застосовувати в пацієнтів із нирковою недостатністю, але слід вимірювати їхні пікові рівні в плазмі крові, так щоб рівні сульфаметоксазолу не перевищували 120 мкг/мл.
Сульфаніламіди можуть посилювати дію препаратів сульфонілсечовини (з подальшою гіпоглікемією), фенітоїну (з посиленням побічних ефектів) та кумаринових антикоагулянтів.
