Забої та розриви ока

Забої (контузії) повік (що призводять до появи підбитих очей) є більш косметично, ніж клінічно значущими, хоча вони іноді можуть супроводжуватися більш серйозними травмами і ними не можна легковажити. Неускладнені забої лікують холодовими елементами для зменшення набряку протягом перших 24–48 годин.

Забій (контузія) повіки (підбите око)

Зображення

СКОТТ КАМАЗІНЕ (SCOTT CAMAZINE) / НАУКОВА ФОТОБІБЛІОТЕКА

Незначні розриви повіки без залучення її країв або тарзальної пластинки можна відновити шляхом ушивання шовним матеріалом 6-0 або 7-0 із нейлону або поліпропілену (або, в деяких групах людей, таких як діти, розсмоктувального шовного матеріалу, наприклад, простого кетгуту). Найкраще, щоби відновлення розривів краю повіки здійснювалося хірургом-офтальмологом, що гарантуватиме точне співставлення країв та запобігатиме утворенню виїмки в контурі. Ускладнені розриви повіки, до яких належать розриви медіальної частини нижньої або верхньої повіки (із можливим залученням слізного канальця), наскрізні розриви, ті, при яких у пацієнта відмічається птоз, і ті, які оголюють жирову тканину очниці або захоплюють тарзальну пластинку, також повинні відновлюватися хірургом-офтальмологом.

Травма може ставати причиною наступних станів:

• Крововилив у кон'юнктиву, передню камеру та скловидне тіло

• Крововилив у сітківку, набряк сітківки або відшарування сітківки

• Розрив райдужної оболонки ока

• Катаракта

• Вивих кришталика

• Глаукома

• Розрив очного яблука

За наявності масивного набряку або розриву повіки обстеження може бути складним. Тим не менш, якщо не є очевидною потреба в хірургічному втручанні на око (вимагаючи тим самим якнайшвидшого обстеження офтальмологом), повіку обережно відкривають, не тиснучи на очне яблуко, і проводять якомога більш повне обстеження. Як мінімум відмічають наступне:

Як виконувати латеральну канто...

Відео

• Гострота зору

• Форма зіниці та зіничні рефлекси

• Екстраокулярні рухи

• Глибина передньої камери або наявність крововиливу

• Наявність червоного рефлексу

Для полегшення обстеження може бути використаний анальгетик або, після отримання будь-якої згоди на хірургічне втручання, анксіолітичний засіб. Делікатне та обережне використання ретракторів повік або розширювача повік дозволяє відкрити повіки. Якщо комерційний інструмент недоступний, повіки можуть бути відокремлені за допомогою саморобних ретракторів, зроблених шляхом відкриття розгинання канцелярської скріпки до S-подібної форми, а потім згинання U-подібних кінців до кута 180°. Розрив очного яблука слід запідозрити у таких випадках:

• Розрив рогівки або склери є видимим.

• Підтікає водяниста волога (позитивна ознака Зайделя).

• Передня камера дуже неглибока (наприклад, створюючи видимість складок на рогівці) або дуже глибока (через розрив задньої камери до кришталика).

• Зіниця неправильної форми (можливо, вказує на вип'ячування райдужної оболонки).

• Червоний рефлекс відсутній (можливо, вказує на крововилив у скловидне тіло або пошкодження сітківки).

Якщо є підозра на розрив очного яблука, то заходи, які можна вжити до моменту звернення до офтальмолога, складаються із накладання захисного щитка та боротьби із можливою інфекцією шляхом застосування системних антимікробних препаратів, як при внутрішньоочних сторонніх тілах. Для виявлення стороннього тіла та інших ушкоджень, таких як переломи, слід виконати комп’ютерну томографію (КТ). Слід уникати застосування місцевих антибіотиків. Блювання, яке може підвищити внутрішньоочний тиск (ВОТ) і сприяти екстравазації вмісту ока, за потреби пригнічується за допомогою протиблювотних засобів. Оскільки небезпеку становить грибкове забруднення відкритих ран, кортикостероїди протипоказані, доки рани не будуть закриті хірургічним шляхом. При відкритих ушкодженнях очного яблука показано проведення профілактики правця.

Дуже рідко після розриву очного яблука починається запалення у неушкодженому контралатеральному оці (симпатична офтальмія), яке за відсутності лікування може призвести до втрати зору аж до повної сліпоти. Механізмом є автоімунна реакція. Запобігти цьому процесу здатні краплі з кортикостероїдами, які можуть призначатися офтальмологом.

Гіфема може супроводжуватися рецидивуючою кровотечею, аномаліями внутрішньоочного тиску (ВОТ) та/або забарвленням рогівки кров'ю, і будь-який з цих станів може призвести до незворотної втрати зору. Симптоми залежать від пов'язаних травм, за винятком випадків, коли гіфема достатньо велика для порушення зору. Прямий огляд зазвичай виявляє в передній камері нашарування крові або наявність тромбу, або і те, й інше. Нашарування виглядає як меніскоподібний рівень крові у лежачій нижче (зазвичай нижній) частині передньої камери. Мікрогіфема, менш тяжка форма, може бути виявлена шляхом прямого огляду як потемніння в передній камері або шляхом обстеження за допомогою щілинної лампи із візуалізацією суспензії еритроцитів.

Офтальмолог повинен якомога швидше відвідати пацієнта. Пацієнту призначають ліжковий режим з піднятим до кута 30–45° головним кінцем ліжка і накладають очний щиток для захисту очей від подальшої травми (див. Абразії та сторонні тіла рогівки). Пацієнти з високим ризиком рецидивуючої кровотечі (наприклад, пацієнти з великими гіфемами, геморагічними діатезами, застосуванням антикоагулянтів або серповидноклітинною анемією), з внутрішньоочним тиском (ВОТ), який важко контролювати, або пацієнти, які, ймовірно, не зможуть дотримуватися рекомендованого лікування, можуть бути госпіталізовані. Якщо причина гіфеми невідома, слід розглянути можливість проведення обстеження на наявність порушень гемостазу. Протипоказані пероральні та місцеві нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), оскільки вони можуть сприяти рецидивам кровотечі.

ВОТ може зрости різко (протягом годин, зазвичай у пацієнтів із серповидноклітинною анемією або аномалією) або протягом декількох місяців чи років потому. Через це ВОТ контролюється щодня протягом декількох днів, а потім регулярно протягом наступних тижнів і місяців, а також у разі появи симптомів (наприклад, болю в очах, зниження гостроти зору, нудоти, схожих на симптоми гострої закритокутової глаукоми). Якщо тиск підвищується, вводять тимолол 0,5% двічі на добу, бімонідин 0,2% або 0,15% двічі на добу, або обидва препарати. Реакція на лікування визначається тиском, часто перевіряється кожні 1 або 2 години до досягнення контролю або до демонстрації суттєвого зниження показників; після цього він зазвичай перевіряється один або два рази на добу. Для зменшення запалення та рубцювання часто призначають мідріатичні краплі (наприклад, скополамін 0,25% 3 рази на добу або атропін 1% 3 рази на добу протягом 5 днів) та місцеві кортикостероїди (наприклад, преднізолону ацетат 1% 4–8 разів на добу протягом 2–3 тижнів).

У разі рецидиву кровотечі слід проконсультуватися з офтальмологом для лікування. Прийом амінокапронової кислоти в дозі від 50 до 100 мг/кг перорально кожні 4 години (не більше 30 г/добу) протягом 5 днів або прийом транексамової кислоти в дозі 25 мг/кг перорально 3 рази на добу протягом 5–7 днів може зменшити частоту рецидивів кровотеч; також можуть застосовуватися міотичні або мідріатичні препарати. Зрідка рецидивуюча кровотеча з вторинною глаукомою вимагає хірургічного видалення крові.

Крововилив у передню камеру (гіфема)

Зображення

© Springer Science+Business Media

«Вибуховий» перелом виникає, коли тупа травма проштовхує вміст очниці через одну з найбільш крихких частин стінки очниці, як правило, через дно. Також можуть виникати переломи медіальної стінки та склепіння. Крововилив в очницю може викликати ускладнення, такі як защемлення внутрішньоорбітального нерва, набряк повік та екхімоз. У пацієнтів може бути біль в обличчі або в очниці, диплопія, енофтальм, гіпестезія щоки та верхньої губи (через защемлення або ушкодження інфраорбітального нерва), носова кровотеча та/або підшкірна емфізема. Слід також виключити інші переломи або травми обличчя.

Діагноз найкраще встановлювати за допомогою комп'ютерної томографії (КТ) з тонкими зрізами через кістки обличчя. Якщо рухливість очей порушена (наприклад, викликаючи диплопію), необхідно провести обстеження окорухових м'язів на предмет ознак защемлення.

За наявності диплопії або косметично неприйнятного енофтальму може бути показане хірургічне втручання. Пацієнтів слід попросити уникати видування носа з метою запобігання розвитку компартмент-синдрому очниці від зворотного току повітря. Застосування місцевого судинозвужуючого засобу протягом 2–3 днів може зменшити носову кровотечу. Якщо у пацієнтів є синусит, можуть застосовуватися пероральні антибіотики.

Компартмент-синдром очниці (КСО) — це невідкладний офтальмологічний стан. КСО виникає, коли тиск в очниці раптово збільшується, зазвичай через травму, яка викликає кровотечу в очницю. Все, що збільшує об'єм очниці (повітря, кров або гній в очниці), може призводити до КСО. Симптоми можуть включати раптову втрату зору, а також диплопію, біль в оці та набряк повік.

Результати фізикального обстеження можуть включати зниження зору, набряк кон'юнктиви (хемоз), екхімоз, обмежену та/або болючу рухомість ока, аферентний зіничний дефект, проптоз, офтальмоплегію та підвищений внутрішньоочний тиск (ВОТ). Діагностика ґрунтується на клінічній картині, при цьому лікування не слід відкладати до проведення візуалізуючого дослідження.

Лікування передбачає негайну латеральну кантотомію та кантоліз (хірургічний доступ до латерального кантального сухожилка з розсіченням його нижньої гілки), після якого проводять:

• Моніторинг з можливою госпіталізацією пацієнта у стаціонар, із припіднятим до кута 45° головним кінцем ліжка

• Лікування підвищеного ВОТ як у пацієнтів із гострою закритокутовою глаукомою

• Усунення будь-якої коагулопатії

• Профілактику подальшого підвищення внутрішньоорбітального тиску (профілактика або мінімізація болю, нудоти, кашлю, натужування, тяжкої гіпертензії)

• Прикладання льоду або холодних компресів

• Консультація з офтальмологом для розгляду питання про хірургічне втручання та/або інші показані специфічні для спеціальності методи лікування